волонтерство в Маріуполі

90x10x1

Дорога… Вона завжди віщує щось нове, незвідане… Перед нами 1500 км із заходу на схід. Стартуємо з Нововолинська і кінцева зупинка Маріуполь. 

Щоразу, приїжджаючи туди, нас гостинно зустрічають жителі помісної церкви. І завжди там є багато праці. 

Цього разу ми приїхали відвідати людей з особливими потребами. Їх усюди багато і майже у всіх одинакові переживання і тривоги: чому саме я?, а що буде, коли моя дитина залишиться сама?, та я все одно нікому не потрібен… 

Нам не зрозумілі їхні почуття, емоції, переживання. І все ж ми хочемо донести до них одну просту істину: Вас любить Бог. 

Нам дали невеличкий список людей, яких ми мали відвідати. І кожен із них особливий. В них свої історії.. 

Ось дві історії для прикладу: мама Бориса приїхала в Маріуполь разом з чоловіком. В них народився синочок, який при пологах отримав травму, внаслідок чого тепер не може обходитися без сторонньої допомоги. Тато помер, мама вже також в літах, братів, сестер немає. І мама постійно задається питанням: “А що буде з моїм сином, коли мене не стане? “. 

Боляче дивитись на таку картину і усвідомлювати, що ти безсилий щось змінити. Але з нашим приходом в той дім, з’явилася надія і віра в те, що Бог їх не забув і те, що Він піклується про них,бо Він є “Богом сиріт і вдів”. 

Ще одна сім’я Ігора Віталійовича. Кілька років тому йому ампутували одну ногу, а згодом другу. А через якийсь час новий удар:інсульт. Дружині не є легко, адже вона на довго не може лишити чоловіка без нагляду. Але вона не втрачає надію і віру в Бога. І коли дізналася, що їх хочуть відвідати християни, дуже просила молитися за підтримку. І тут залишвся промінчик надії про те, що Господь не залишає і є помічником знедоленим. 

Таких історій є багато.І всі неможливо розповісти. І прикро те, що ми безсилі і безпорадні щось змінити. Але нам дано бути підтримкою для інших. І до кожної з цих історій підходить одна думка: молодь з західної України за 1500 км приїхали на східну Україну для того, щоб сказати цим людям прості речі, що їх любить Бог. Залишивши тим самим шматочок тепла, надії і віри на краще майбутнє…